Юрій Гончаренко, керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA, керівник проєктів ГО “Фонд сприяння демократії”.  

1. Юрію, як, на вашу думку, можна забезпечити баланс між військовими потребами та соціальною згуртованістю, щоб тил залишався надійною опорою для фронту?

Станом на сьогодні ми можемо констатувати, що частина українських громадян, з різних причин, передовсім – під впливом пропаганди, почали сприймати українську державу як ворожий елемент. На жаль, у росії вже вкотре вдається впливати успішно на нас зсередини. І пам’ятаємо, що після Першої світової війни саме українці мали найбільш чисельну військову силу у вигляді солдатів царської армії, але більшовикам вдалося їх загітувати розійтися по домівках, а найбільш пасіонарних – спровокувати воювати між собою. Ми не маємо права повторити цю помилку. Для цього в першу чергу потрібно визнати наявність проблем з соціальною згуртованістю, ідентифікувати реальні проблеми державного управління, які їх спричинили, а також – точки впливу росії, через які вона поглиблює ці розколи. Наступним кроком необхідно впровадити рішення, які позбавлять російську пропаганду поживного ґрунту, а українцям забезпечать відчуття справедливості та спільної залученості до захисту та відновлення України.

• Які механізми справедливого розподілу військового обов’язку можуть забезпечити ефективну мобілізацію без суспільного розколу?

Наша команда разом з партнерами по Українському безпековому клубу розробила і протестувала (за допомогою математичного моделювання та соціологічних опитувань) реформу мобілізації у вигляді часткової військової служби. Це нагальний крок, який за нашими розрахунками дозволить залучити до війська від 300 до 800 тисяч добровольців. За стратегією часткової військової служби громадяни, які добровільно мобілізувалися служать якусь частину певного періоду (наприклад 25-30%), а решту часу періоду живуть цивільним життям. Наприклад, 6 місяців військової служби на 12 місяців цивільного життя. Або 3 місяці військової служби на 6 місяців цивільного життя. Час військової служби та співвідношення між військовою службою і цивільним життям варто ретельно підібрати і потрібна подальші консультації з військово-політичним керівництвом держави та додаткове математичне моделювання. Більше про це можна прочитати тут: https://interfax.com.ua/news/blog/1046997.html

• Як можна посилити психологічну стійкість суспільства в умовах війни?

Ми в межах роботи Українського безпекового клубу плануємо зробити дослідження феномену і меж психологічної стійкості українців. Та плануємо презентувати результати під час панелі “Поточний стан соціальної згуртованості в Україні” на Демократичному Тижні Карпатського Моря. Наша війна з росією, враховуючи всі її особливості, не має аналогів в історії, оскільки це і вирішальна екзистенційна битва української нації за своє існування. І, водночас, це боротьба всього українського народу за свій демократичний вибір, за право жити у вільній державі. Це накладає відбиток на характер війни і створює додаткові виклики, оскільки під час боротьби за існування держави нам важливо не втратити основи нашої демократії. І попри очевидні потреби в тимчасовому обмежені прав і свобод, не стати на шлях диктатури, не спокуситися простими рішеннями, які нам демонструє наш ворог. Виходячи з цього, необхідно не уникати відвертої розмови щодо складних питань. Наприклад, органи державної влади мають посилити комунікацію з громадянами, пояснюючи свої рішення. Також вкрай важливо здійснювати довгострокове планування життєдіяльності та стійкості в умовах повномасштабної війни, враховуючи і негативні сценарії. Наприклад, повернути довіру в питанні мобілізації через запропоновану реформу, забезпечивши виконання обіцянки демобілізації та рівномірного розподілу обов’язку між усіма військовозобов’язаними.

• Як держава та громадянське суспільство можуть ефективно протидіяти дезінформації, що підриває довіру до влади та військових?

В суспільстві існує хибна думка про те, що існує якийсь чарівний рецепт, який може дати просте рішення питання протидії дезінформації. Насправді, це постійний процес, в основі якого лежить критичне мислення. Наприклад, якщо говорити про поглиблення розколу між цивільними та військовими, то першопричина – це відсутність критичного сприйняття інформації. Будь-який фейк, який поширюється, не мав би суттєвого впливу, якби кожен сприймав відповідну інформацію критично. Якщо говорити, наприклад, про поширення фейку щодо нелегітимності влади, то для того, щоб не стати його жертвою, достатньо знань про особливості законодавства у мовах війни та суть поняття легітимність. В цілому, ми рекомендуємо постійно перевіряти інформацію, займатися саморозвитком, розвивати критичне мислення. У будь-якої дезінформації є замовник, бенефіціар, і аналізуючи кому вигідно поширення будь-якої інформації можна зрозуміти механіку та методи дезінформації. З іншої сторони, важливо розуміти, що в сучасному постінформаційному суспільстві вже не можна орієнтуватися на “білі списки ЗМІ” та довіряти джерелам за замовчуванням. Перевірка має стосуватися всіх.